Тема – «Створення умов для самовираження учнів у творчості шляхом об’єднання можливостей декількох видів мистецтв – музики та акторської гри»

 

                                          

ВСТУП

 

          У сучасному суспільстві різко підвищився соціальний престиж інтелекту і наукового знання. З цим пов'язане прагнення дати дітям освіту, навчити їх читати, писати і рахувати, а не здатність відчувати, думати і творити. Педагогічна установка, в першу чергу  на розвиток мислення, перетворює емоційно-духовну сутність дитини у вторинну цінність. Сучасні діти знають набагато більше, ніж їх однолітки 10-15 років тому, вони швидше вирішують логічні завдання, але вони значно рідше захоплюються і дивуються, обурюються і співпереживають, все частіше вони проявляють байдужість і черствість, їхні інтереси обмежені, а ігри одноманітні.  Крім того, останнім часом багато дошкільнят не відвідують дитячі садки, а комп'ютерні технології не здатні компенсувати відсутність дитячого співтовариства, без якого неможливий повноцінний психічний і соціальний розвиток особистості дитини. [ 3 ]

            Відзначаючи недолік спостережливості, творчої вигадки у деяких першокласників, психологи часто ставлять діагноз: «недограв», тобто НЕ натренував свою фантазію і уяву в непередбаченому і радісному процесі «створення гри». Як правило, такі діти не вміють зайняти себе у вільний час і на навколишній світ дивляться без подиву і особливого інтересу, як споживачі, а не як творці.

            Існує й інша важлива проблема, хвилююча педагогів , в учнів часто виникають страхи, зриви, загальмованість, а в інших, навпаки, розв'язність і метушливість. У дітей часто відсутні навички довільної поведінки, недостатньо розвинені пам'ять і увага. Найкоротший шлях емоційного розкріпачення дитини, зняття скутості, розвиток чуттєвості і художньої уяви - це шлях через гру, фантазування, творчість , а саме , театральне і музичне мистецтво.

            Кожне з означених мис­тецтв і всі вони разом аку­мулюють величезний життєвий зміст і своєрідний у своїх специ­фічних проявах художній досвід людства. Він реалізований у ху­дожній формі музичних та театральних творів, образна природа яких щонайкра­ще відповідає образно-ігровим можливостям опанування світу школярами.

            

            Розмаїтий зміст мистецьких творів становить людина з її пе­реживаннями, почуттями, харак­тером, вчинками; спілкування та стосунки людей; особливості на­ціонального менталітету, народні звичаї, мораль, істо­ричні події та сьогодення; приро­да у різноманітних її проявах, тощо. Отже - все те, що задо­вольняє пізнавальні, насліду­вальні потреби учнів, є новим, цікавим, корисним для них, за­безпечує культурну орієнтацію у навколишньому світі, здійснює широкий виховний вплив.

          

           Єдиний характер мають результати творчої діяль­ності в кожному з мистецтв, що розглядаються. Це особливі, не матеріалізовані, духовні цінності- мистецькі твори, які сприйма­ються і переживаються лише під час виконання іншими людьми або власного виконавства. Тому спільною властивістю цих мис­тецтв вважається єдино можливий виконавський характер існування. Отже, ці мистецтва не дають дитині нічого матеріального. Адже досвід виконавства - переживання, емоції, по­чуття, ставлення один до одного, творчість тощо - пов'язаний з діяльністю духовного характеру.

         

           Ці  мистецтва об'єднує функція  вираження (емоцій, почуттів, ставлень тощо) - поза функцією «вираження» вони не існують. Музика - це ви­ражальне мистецтво, а театр - понятійно-виражально-зображувальне. Тому основними засобами в них, насамперед, ви­ступають загальнолюдські вира­жальні засоби передачі емоцій і почуттів - інтонація, міміка, ви­ражальні рухи, пози тощо.

          

            Виражальні засоби впливають безпосередньо в мить сприйнят­тя музичного, музично-пластич­ного, театрально-ігрового обра­зу, забезпечуючи механізм співпереживання. Засвоєння їх відбувається в процесі власного виконання творів і сприяє художньому самовираженню дитини.

         

            Розуміння виражальних за­собів і набуті навички їх застосу­вання розширюють можливості спілкування, допомагають дитині бути зрозумілою в своїх почуттях і розуміти інших, виявляти чуйність до навколишніх, додають упевненості в процесі взаємодії з дорослими і однолітками, тоб­то мають позитивний вплив на ста­новлення особистості загалом.

          

             Психологи і педагоги вважа­ють, що процес розвитку дитини зумовлюється багатьма фактора­ми і залежить передусім від со­ціальних, культурних впливів. У процесі залучення дітей до різних діяльностей відбувається, за влуч­ним виразом Л.С.Виготського, «вростання» їх у людську культу­ру. Адже саме діяльності ввібра­ли у себе різновиди людських знань, вмінь, здібностей. Тому в них відповідно створюються умо­ви для їх формування, проявів, розвитку. Мистецькі діяльності, на думку вченого, є величезним і винятковим досвідом, пов'язаним не лише з набуттям мистецького досвіду, а й широкого особистісного.

         

               Л. Виготський стверджував,  що «мистецтво…. є засобом для урівноваження із середовищем у інших точках нашої поведінки»,  що воно «доповнює життя та розширює його можливості» ,  формує для розуму та оживлює для почуттів «такі емоції, які без нього залишилися б у невизначеному…. стані».[2, с. 45 ] Видатний психолог,  відзначаючи спільність властивостей «практичного» та «художнього» мислення, («уміння бачити відразу і ціле, і всі деталі»), прийшов до дуже важливого висновку : взаємодія різноманітних типів мислення («теоретичного» ,  «художнього», «практичного»),  широчінь і багатство духовних потреб - це надважлива умова для повноцінного вияву та розвитку спеціальних здібностей особистості.  Мистецтво виступає у ньому як засіб, що виховує почуття людини,  активізує її творчий потенціал,  спрямовує на діяльнісне пізнання навколишнього світу. 

 

1. Вплив театрального мистецтва на розвиток природних здібностей      особистостей   

                                                                   

          З давніх часів різні форми театрального дійства служили найнаочнішим і емоційним способом передачі знань і досвіду в людському суспільстві. Пізніше

театр як вид мистецтва став не тільки засобом пізнання життя, а й школою морального і естетичного виховання підростаючих поколінь. Долаючи простір і час,поєднуючи можливості кількох видів мистецтв - музики, живопису, танцю, літератури і акторської гри, театр має величезну силу впливу на емоційний світ дитини. Заняття сценічним мистецтвом не тільки вводять учнів у світ прекрасного, а й розвивають сферу почуттів, будять співучасть, співчуття, розвивають здатність поставити себе на місце іншого, радіти і тривожитися разом з ним.

        

          Театральне мистецтво (слово «театр з грец. «місце для видовищ» - «вид мистецтва , особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою драматичної дії,  виконуваної автором перед глядачами») - відображає дійсність у всіх її проявах (духовному й практичному);  воно «діє переконливо,  тому що,  залишаючись у рамках справжнього життя,  воно разом з тим виходить і за його межі». Характер впливу сценічного мистецтва на людину свідчить, що театр -  це не тільки відображення дійсності, але й художня творчість, особлива практично-духовна діяльність людей. Ось чому, на думку К.Станіславського «театр є надзвичайнішим з усіх видів мистецтва».[5, с. 384] Сила театрального впливу на людину пояснюється гармонійним синтезом поезії,  живопису,  музики,  сценічного мистецтва, яке створюється одночасно режисерами, акторами, художниками,  музикантами, і звичайно, глядачами. Театр об’єднує усі мистецтва для підвищення почуттів; пантоміма, костюм, гра актора -  все це подвоює враження, причому сценічний вплив сприймається цілою групою осіб,  внаслідок чого розвивається спільне, масове відчуття, що загострює моменти  сприйняття. [ 5, с. 384]

  

           Звідси випливає, що театральне мистецтво -  це унікальний за своїм характером педагогічний чинник,  взаємопов’язаний із іншими видами мистецтв.

      

            Теоретики та практики педагогічної науки стверджують, що засоби театрального мистецтва доречно використовувати як у процесі предметних уроків (читання,  мови, природознавства тощо), так і у позакласній (інсценізації,  вистави,  постановки тощо) та позашкільній роботі (клуби театральної творчості). Ю. Зубков, звертаючись до театрального мистецтва,  пропонував збагачувати читання естетичним завданням:  викликати у дітях відповідні емоції та образи, пробуджувати творчі здібності дитини.[7]

 

           Театральне  мистецтво – це світ, який поєднує сферу навчання та сферу мистецтва. З одного боку театр – то є цікава форма навчання , яка допомагає учням розвинути психологічні якості – пам`ять, уяву, увагу, образне та абстрактне мислення, та такі необхідні у подальшому житті риси, як впевненість у собі, неординарність, комунікативні властивості. Для виконання цих завдань треба вчитися, тобто грати «в театр» і одночасно під час гри виконувати низку розвиваючих вправ.

           

            Те­атр - це гра. А гра має пер­шо­ряд­не зна­чен­ня для гармонійного роз­вит­ку ди­ти­ни.  Кож­ен учень подібний письменникові: здате­н ство­ри­ти будь-який об­раз і щед­ро вкладає в цей про­цес свої емоції. Те­ат­раль­на гра - це спосіб на­вчи­ти­ся то­му, чо­му школярів ніхто не мо­же на­вчи­ти, спосіб усвідомлення са­мо­го се­бе. Вклю­ча­ю­чись в про­цес гри, діти вчать­ся жи­ти в су­час­но­му світі, ма­ю­чи можливість приміряти на се­бе різні об­ра­зи. Гра допомагає розкріпачити свою уя­ву, опа­ну­ва­ти цінності куль­ту­ри і знай­ти безліч ко­рис­них умінь.

           В основі мис­тец­т­ва гри ле­жить техніка звільнення від затисків, яка дозволяє перевтілюватися у сво­го ге­роя, за­ли­ша­ю­чись при цьо­му са­мим со­бою.

          

            Крім то­го, вис­та­ви, в яких гра­ють учні, це набір психологічних мо­де­лей. Опи­ня­ю­чись в ігрових ситуаціях, ди­ти­на, під чуй­ним керівництвом пе­да­го­га, формує в се­бе пев­ну мо­дель поведінки, яку мож­на з успіхом за­сто­со­ву­ва­ти і в по­всяк­ден­но­му житті. Му­зич­ний ком­по­нент те­ат­раль­них за­нять емоційно впливає на настрій і світовідчуття ди­ти­ни, оскільки до театральної мо­ви міміки і жестів додається му­зич­на мо­ва ду­мок і почуттів.

         

            З іншого боку театр – то є мистецтво, рівень якого необхідно постійно підвищувати та вдосконалювати, використовуючи власні природні здібності та вміння, якими учні оволодівають в процесі навчання.

 

           На думку Т. Гріббена,  нові театральні знання та враження учнів надають вивченню творів літератури збагачений художній досвід:  вони розширюють коло літературних інтересів учнів,  завдяки їм дієвіше збагачується світ емоцій,  моральних почуттів і знань дітей,  помітно підвищується самостійність в обґрунтуванні суджень,  Автор розглядає театральне мистецтво як один із найважливіших джерел активізації навчальної діяльності школярів, підвищення рівня їх художнього, зокрема й творчого

розвитку. «У душі школяра, -  пише Т. Гріббен, -….. під впливом театру можуть пробуджуватися дуже яскраві почуття,  які збагачують і формують його моральний, інтелектуальний та естетичний світ». [ 4, с.8]

                   

                            Основні особливості театрального мистецтва :

♦   Сприймання театральної вистави,

♦    Засвоєння основної термінології,  ознайомлення зі специфікою образної мови театрального мистецтва,

♦    Формування елементарних навичок акторської майстерності у практичній творчій діяльності;

♦     Висловлювання оцінних суджень щодо театрального спектаклю;

♦    Формування і розвиток цілісного театрального мистецтва.

 

          Назване спонукає розглядати театральне мистецтво, як складову освітнього простору навчального процесу у загальноосвітній школі. У  театрі найцікавішим чином поєднуються форми мистецтва та навчання, які постійно впливають одна на одну.

 

          Головне завдання урока театрального мистецтва- формування тих якостей дітей, які стануть запорукою їх успішності в майбутньому - виразність, уміння висловлювати свої думки, емоційна стабільність, відповідальність і працьовитість.

 

           К. Станіславський писав, що театральне мистецтво – «не вічне,  проте воно надзвичайніше з усіх мистецтв для сучасника. Яка сила! Його вплив створюється не однією людиною, а водночас цілою групою осіб -  акторів, художників, режисерів,  музикантів;  не одним мистецтвом,  а водночас багатьма,  найрізноманітнішими…. При цьому театральна вистава сприймається не однією людиною, а цілим натовпом людей,  від чого розвивається загальне, масове відчуття, що загострює моменти сприйняття».[5, с.384-385]

 

           Отож,  театральне мистецтво -  це унікальний за своїм характером педагогічний чинник,  однак,  головна роль у процесі його використання відводиться учителю-режисеру,  який має не маніпулювати,  а толерантно,  педагогічно обдумано керувати, (вести) артистичними здібностями учнів.

 

 

    2.  Музика прекрасна і безмежна область людської культури

 

         У наш вік розквіту технічних засобів, комп'ютерів, буквально казкових чудес техніки  музика отримала неймовірне звучання. Музика звучить по радіо, телебаченні, на концертах - слухачі бувають різного віку: молодь, діти, школярі, старі, дорослі, і на всіх їх музика впливає, не однаково, формуючи особистість людини. 
          Діти, вони так сприйнятливі. Музика для дитини - світ радісних переживань. Щоб відкрити перед учнями двері у цей світ, треба розвивати в них здібності, і, перш за все музичний слух і емоційну чуйність. Інакше музичне вплив не виконує свої виховні функції. 

           Музика - це мистецтво прямого і сильного емоційного впливу, який представляє ні з чим не порівнянні можливості для розвитку творчості людини, особливо у шкільному віці.   Музика один з видів мистецтва. Подібно живопису, театру, поезії, вона є художнім відображенням життя. Музика служить взаєморозумінню людей, пробуджує і підтримує в них почуття спорідненості, втілює суспільні ідеали, допомагає кожному знайти сенс життя. Перш за все, її дивовижною можливістю відображати переживання людей в різні моменти життя.

          Фортепіано як інструмент, що не має собі рівних по можливостях втілення в звуці творів практично усіх існуючих музичних жанрів, грає незамінну роль в процесі музичної освіти. «Фортепіано в доступній і зорово - наочній формі дозволяє утілювати музично-гармонійні і музично-поліфонічні образи. Орієнтуючись на цю гармонійну або поліфонічну природу музики - виразну драматургію стосунків консонансу і дисонансу - фортепіано дає можливість використати багаті гармонізуючі, психотерапевтичні можливості музичного мистецтва.» [ 1, с. 11]

           Музична освіта - важливий розділ естетичного виховання. Гра на фортепіано - зайняття, що вимагає хорошої техніки, уваги і віддачі. В процесі навчання відбувається виховання терпіння, усидливості. Під час навчання використовується індивідуальний підхід до кожної дитини, чому сприяє індивідуальна форма зайняття. Навчання орієнтоване на загальні художні здібності учнів. Реалізація цієї програми сприяє цілісному розвитку комплексу загальних художньо-естетичних і спеціальних музичних здібностей.

          

           Метою є виховання соціально-активної особи засобами музичного мистецтва через розвиток музичних здібностей за допомогою навчання грі на фортепіано.

 

Перед нами стоять завдання:

У НАВЧАННІ:

♪   навчання грі на фортепіано(читання з листа, гра в ансамблі, підбір по слуху, основи акомпанування);

♪   навчання основам музичної грамоти;

♪   формування технічних навичок гри на фортепіано.

 

У РОЗВИТКУ:

♪   розвиток основних музичних здібностей(гармонійний і мелодійний слух, почуття ритму, музична пам'ять);

♪   розвиток мислення, уяви, сприйняття;

♪   фізичний розвиток(рухові навички, координація руху, осанка, витривалість).

У ВИХОВАННІ:

♪   виховання інтересу до музичного мистецтва;

♪   виховання рис вдачі(працьовитість, усидливість, цілеспрямованість, акуратність, зібраність, пунктуальність, доброзичливість);

♪   виховання музичного смаку, самостійності суджень, особової активності.

 

Організація учбового процесу.

         На першому етапі навчання головним завданням є введення учня у світ мелодійних образів, розвиток у нього елементарних навичок виразного виконання одноголосних мелодій, володіння простими ігровими прийомами чергування рук в одноголосному позиційному викладі.[8, с. 300]

         Вже при виконанні одноголосних мелодій у дитини зароджуються перші уявлення про характер мелодій, фразу, цезуру, дихання, схожість і контрастність мелодійних побудов, виробляється слухова відмінність простої тривалості. Відбувається знайомство з італійськими позначеннями темпів, динаміки. Крім того, учень підбирає по слуху нескладні пісенні мелодії. Передбачаються два взаємозв'язані методичні завдання: поступове ускладнення сприйманих мелодійних образів і закріплення музично-рухових навичок.[9,с.120]

 

          Наступним етапом є слухове і виконавське засвоєння двоелементної тканини, відтвореної обома руками одночасно. Це координація рухів рук і звукових відчуттів.

 Розучуються також п'єси з елементами поліфонії - наявність в них доступною для учнів народно-хорової фактури підголоска, контрастних зіставлень голосів і імітаційної структури.

           При роботі над творами рухливого характеру разом з розвитком слухової і ритмічної сфери формуються необхідні технічні навички, своєчасне оволодіння якими обов'язкове. При їх вивченні значна увага приділяється темповій стійкості, ритмічній і динамічній рівності і чіткості, артикуляційній ясності. Однією з найважливіших умов подолання цих труднощів є узгодження піаністичних прийомів з пульсацією ритму, мелодійним диханням, артикуляційними штрихами. [10,с.131]

           Завдання цілеспрямованого розвитку музичного мислення може бути вирішене в результаті пошуків найбільш ефективних засобів дії на учня в його роботі над виконавським завданням будь-якої складності. Засоби ці надзвичайно різноманітні. У них органічно взаємозв'язані цілісний виконавський показ, теоретичний і виконавський аналіз, образно-словесне розкриття характеру трактування, розшифровка авторських і редакторських ремарок в тексті і тому подібне.[ 11,с.184]

 

Організація виховуючої діяльності.

           Основним завданням кожного зайняття є створення інтересу до музики і навчання піаністичним навичкам, для виконання чого потрібне вивчення реальних музичних здібностей дітей, підбір репертуару і вибір методів і прийомів навчання так, щоб розвиток і вдосконалення у дітей музичного слуху, голосу, виконавських здібностей і так далі стало не метою, а засобом виховання інтересу, а згодом - любові до музики.

            Навчання фортепіанній грі - складний і багатогранний процес. Він включає не лише піаністичний, але і загальномузичний розвиток учня. Необхідним елементом розвитку є також і розширена виховна робота. Її основні напрями: виховання світогляду і моральних якостей, волі і характеру, естетичних смаків і любові до музики, інтерес до праці і уміння працювати. Виховна робота не розглядається як доповнення до учбового процесу, а складає з ним органічну єдність.

 

           Науково доведено, що діти, які вчаться грати на фортепіано, мають більш позитивні і світлі погляди на світ, ніж їх однолітки, які не отримують музичну освіту. 
Більшою мірою це пов'язано з тим, що в процесі навчання учні намагаються долати багато труднощів, стаючи більш впевненими в своїх силах. Кожен день знаходячи в собі сили для занять і вирішення труднощів, діти стають краще у власних очах, а також в очах батьків і однолітків.Під час музичних занять дитині необхідно постійно концентруватися, адже кожен урок передбачає напружену роботу і самоконтроль. Навчаються грі на фортепіано діти в цілому краще концентруються на уроках у школі, а також швидше схоплюють нову інформацію  Безумовно, гра на фортепіано допомагає покращити координацію рухів, оскільки вона вимагає постійної і швидкої роботи рук і очей. Під час гри руки  повинні рухатися незалежно один від одного, що також позитивно впливає на координацію.
           Також варто мати на увазі, що навчання дітей грі на піаніно підвищує спритність і швидкість реакції в цілому - а це значить, учень буде швидше справлятися з поставленими завданнями.  Навчання грі на фортепіано, безумовно, сприяє гармонійному розумового та психологічного розвитку дітей.  

 

 

 

                                               

ВИСНОВКИ

 

 

           Створення концепції бінарного уроку – як результату синтезу театрального та музичного мистецтв. Бінарний урок – це заняття, яке побудоване на тісних  міжпредметних зв’язках, яке проводиться спільно двома вчителями відповідних дисциплін.

            Мета бінарного уроку – створити умови практичного застосування набутих знань, навичок та  вмінь у акторській майстерності та грі на фортепіано і надати можливість учням побачити результативність своєї роботи. Бінарним урокам притаманні значні педагогічні можливості: учні одержують багатогранні знання про об’єкт вивчення, у них формується вміння переносити знання з однієї галузі в іншу, стимулюється аналітико-синтетична діяльність, формується уміння аналізувати і  порівнювати.

      ●   Ефективність бінарного уроку залежить від дотримання таких педагогічних умов:

• Правильного виділення міжпредметних багатопланових об’єктів за допомогою аналізу навчальних програм;

•  Раціонально організованої спільної роботи вчителів із підготовки уроку, узгодженості дій учителя та учнів під час уроку.

Бінарні уроки вимагають великої підготовки, як викладачів, так і учнів, тому їх неможливо проводити часто. Але такий урок, проведений не заради зовнішнього ефекту, а для систематизації знань, формування переконань, є важливим етапом у формуванні світогляду учнів.

                    

Бінарний урок.   Театралізований концерт - лекція

«Такого чистого кристала ще нам не була благодать»

 

Типологічні характеристики уроку:

 

- За змістом - поглиблення знань про Йоганна Себастьяна Баха - великого і геніального композитора XVII - XVIII століття

 

- За способами навчальної діяльності - подолання простору і часу, поєднання можливостей декількох видів мистецтв - музики і акторської гри, впливаючи на емоційний світ учнів.

 

- За психологічними стратегіями - створення оптимальних умов для самовираження учнів у творчості, виявлення їх комунікативних компетенцій, вільного виявлення особистого ставлення до досліджуваного матеріалу.

 

Цілі уроку:

♦ Через акторські образи та музичні твори показати учням, що музика і театр впливають на наші почуття, викликають емоції, пробуджують уяву, духовно збагачують особистість. 

♦  Формувати культурно-образне мислення учнів на основі інтеграції знань у галузі музичної літератури.

♦  Збагачення духовного світу учнів, корекція їх емоційної сфери;

♦  Показати роль актора і музиканта, здатного глибоко збагнути образну суть

 іншого виду мистецтва; розвивати мовлення, творчу уяву, прагнення до прекрасного.

♦  Стимуляція творчої діяльності учнів.

♦ Розвиток навичок самоосвіти, тому що велику частину підготовки до уроку учні здійснюють самостійно і в позаурочний час;

♦  Розвиток аналітичних здібностей та винахідливості;

♦  Основною метою виховання, заснованого на обраному нами пріоритеті загальнолюдських цінностей, є формування естетичного смаку думаючого і чуттєвого, люблячого і активного ліцеїста, готового до творчої діяльності в будь-якій області.

                                            Завдання уроку:

• розвиток естетичних здібностей;

• розвиток сфери почуттів, співучасті, співпереживання;

• активізація розумового процесу і пізнавального інтересу;

• оволодіння навичками спілкування і колективного творчості.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ :

 

 1  Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игри. Записки педагога. – М.: Музыка, 1998. –           11 с.

 2  Выготский Л.Ċ. Игра и ее роль в психологическом развитии ребенка.// Вопросы психологии. – 1996. - №6. – С. 45-66

3   Чурилова Э.Г. Методика и организация театрализованной деятельности дошкольников и младших школьников — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. — 160 с

4   Гриббэн Т. Не в пижаме дело,или То, что действительно нужно вашему малышу. – К.: Грант, 1996. – 48 с.

5   Станиславский К.С. Театр и жизнь. - Собр. Соч.: В 8 т.М.:Искусство, 1961. – Т. 4. – С. 231 – 278.

6   Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – К.: Радянська школа, 1972. – 242с.

7   Театр, семья, школа / Сост.Ю.А. Зубков. – М.: Педагогика, 1975. – 253 с.

8   Кашкадамова Н. Мистецтво виконання музики на клавішно- струнних інструментах: Навч. посібник.-Тернопіль: СМП «Астон», 1998. – 300 с

9   Макаров В. Л. Методика обучения игре на фортепіано в подготовительном отделении и начальной школе. – Харьков, ХГИИ, 1997. – 120с.

10 Чеснокова Н. Ю. Про часову організацію музичного твору та її зв язок з піаністичними рухами// Актуальні питання педагогічної підготовки студентів музичних навчальних закладів. Збірник науково-методичних статей. Ч.2. – Донецьк: ДДК, 1999. – С. 131-138

11  Хорнонкурт Н. Музика як мова звуків ( Шлях до нового розуміння музики). Науково-популярне видання. – Суми: Собор, 2002. – 184с.

12  Бах І. С. Маленькі п єси з нотного зошита Анни Магдаліни Бах. « Волинка» Київ, 1961р -6 с.

13  Бах И. С.Маленькие  прелюдии. Редакция Н. Кувшиникова – М.; Музыка.1987, с. 8

14  Бах И. С. Інвенции .Редакция Ф. Бузони. М. Музыка; 1980, с.32

15  Бах І. С.  Менует // Фортепіано. Учбовий посібник для початківців. Київ,1974. с. 26

16  Бах И. С. Шутка // Современный пианист. Учебное пособие для начинающих.Редакторы-составители Н. Копчевский, В. Натансон  и М. Соколов. – М.: Музыка, 1979. – с. 21