Викладач з класу фортепіано,концертмейстер. Спеціаліст першої категорії.

Формування творчої особистості,розвиток естетичного смаку та образного мислення, виявлення природних здібностей учнів через самореалізацію в музиці

Провідна педагогічна ідея досвіду

Спрямування процесу навчання на музичному інструменті фортепіано

На розкриття багатого внутрішнього світу дитини,знайомство з кращими зразками музичного мистецтва та відтворення їх у концертних виступах,удосконалення виконавчої майстерності,як необхідної умови самореалізації.

Обґрунтування актуальності та перспективності досвіду

В умовах загальної гуманітарізації освіти у нашому суспільстві найважливішим є виховання гармонійно розвиненої людини, яка б мала добрий естетичний смак та творчій підхід до будь-якої справи. У Запорізькому класичному ліцеї курс музичного навчання триває 8 років. За цей період учні розвиваються як особистості, змінюється їх ставлення до навколишнього світу, до себе, вони здобувають чимало нових знань та навичок. Не останню роль у цьому процесі грає досвід музичних індивідуальних занять з классу фортепіано. Річ у тім, що сам процес оволодіння інструментом фортепіано дуже істотно впливає на розвиток людини як в гуманітарному, так і в напрямку точних наук. Отже, важко переоцінити перспективність досвіду у цьому напрямку.

Науково-теоретична база досвіду

Вивчення та впровадження на практиці:

багатого досвіду видатних фортепіанних педагогів Г.Г.Нейгауза,Б.Б.Милича,О.Ф.Гнесіної,О.Д.Олексієва,О.П.Щапова, В.О.Натансона;
основних психологічних концепцій фортепіанної педагогіки.

Стисла анотація досвіду

На своїх уроках я впроваджую комплексний творчій підхід, створюю найкращі психологічні умови для розкриття творчого потенціалу учня,його самореалізації. Багаторівневе наповнення уроків – необхідна умова їх результативності,тому навчальний процесс об’єднує в собі конструктивну (вивчення тексту) і творчу (створення художнього образу) складову. В свою чергу, вивчення музичного твору в класі є підготовчим етапом до концертного виконання. Увесь цей процесс – від прослуховування музичного твору, вивчення його, і до виконання на сцені є нерозривним циклом, який, знову ж таки, виконує декілька задач, а саме:

навчальну
виховну
мотиваційну

Результативність навчального процессу для викладача-піаніста багато в чому залежить від зацікавленності батьків учня. Мотивація учня в переважній кількості випадків залежить від мотивації його батьків. Тому будування пріорітетності свого предмету – постійне завдання вчителя індивідуальної музики. Участь у великій кількості концертних виступів, у позакласних шкільних заходах, відвідування учнями разом з батьками концертів видатних майстрів музичного мистецтва виховує естетичний смак і є мотивацією до подальших занять музикою.

Результативність впровадження досвіду

Високий рівень майстерності учнів дозволяє їм братии участь у позакласних заходах, шкільних конкурсах,святкових концертах. Найбільш талановитіучні-піаністи мають звання лауреатів та дипломантів міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних професійних конкурсів.

Репрезентація досвіду

1. Нотна збірка «Музична скринька» (методичний посібник для занять фортепіано для учнів молодших класів).

2. Нотна збірка «Повернення» (методичний посібник для занять фортепіано для учнів середніх та старших класів).

3. Нотна збірка «Калейдоскоп»(популярні музичні твори у перекладі автора для фортепіано).

4. «В світі музики чарівної» (позакласний захід,урок-концерт авторської фортепіанної музики для учнів різного віку за участю учнів та викладачів).

5. «В світі музики чарівної» (методична розробка уроку-концерту авторської фортепіанної музики,публікація в журналі «Відкритий урок»).

Посилання на матеріал: http://classlyceum.zp.ua

Вступ

1. Важливість ролі раннього музичного навчання дітей, особливості їх вікової психології та її роль в організації учбового процессу

2. Виявлення і прогнозування дитячої художньої обдарованості

3. Художній образ і його розуміння молодшими школярами

4. Сценічне хвилювання і методи його подолання

5. Значення навчання музиці для особистісного розвитку дитини (на прикладі занять фортепіано)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Формування творчої,гармонійної особистості – процес доволі тривалий та усеосяжний, такий,що включає в собі багато різних факторів. Уміння мислити образами,проявляти креативність у підході до будь-якої справи - одне із складових творчої людини,що дозволяє їй,використовуючи природні здібності,самореалізуватися у цікавій для нього області. Илюструючи відому фразу про те,що «кожна людина здатна на багато що,але не кожна знає, на що саме»,треба відмітити,що далеко не завжди природні здібності дитини видно з початку,про багатьох з них іноді ніхто навіть не здогадується. І тільки процес розвитку цих самих здібностей виявляє істинну картину.

У цій роботі зібрано та проаналізовано багатолітній досвід вчителя індивідуального фортепіано по виявленню, формуванню та розвитку у дітей творчих здібностей,а також реалізуванню їх в музиці.

Важко переоцінити значення музичного розвитку дитини. Вченими багатьох країн вже науково доведено, що діти,які з раннього віку займаються музикою, виростають більш ерудованими, креативними, находять нестандартні рішення в непростих сітуаціях.Їм прищеплений хороший естетичний смак, почуття прекрасного.

Звичайно, природні здібності до музики у всіх різні. Хтось стане просто різнобічно розвиненою особистістю, поповнить ряди відвідувачів концертних залів, філармоній, а хтось - стане лауреатом міжнародних конкурсів музикантів-виконавців. Але в будь-якому випадку, і це найголовніше, в процесі навчання музиці дитина розвивається в усіх напрямках без винятку. У даній роботі як раз докладно і розглядаються різні аспекти цього розвитку.

Важливість ролі раннього музичного навчання дітей, особливості їх вікової психології та її роль в організації учбового процессу

Багаторічний досвід музичного навчання показує, що розпочинати зайняття з дітьми слід в самому ранньому віці. П'ять, шість років - це той вік, коли варто закладати фундамент музичного виховання. Діти в цьому віці відрізняються активною допитливістю, починають осмислювати зв'язок між явищами і подіями, роблять елементарні узагальнення і цілком можуть починати свій шлях у світ музики. Важливо не переступати поріг властивого дітям ігрового методу навчання, прагнути увесь час тримати дитину в зацікавленому стані, розбурхувати його уяву усіма доступними вам і йому способами. Саме таку мету потрібно переслідувати під час навчання, в підготовчий період, проводячи його у вигляді ігор-завдань. Веселе і корисне ігрове зайняття з дітьми п'яти - шести років - це цілий світ цікавих пальчикових ігор, вправ, музично - ритмічних і рухливих ігор, пісеньок, ігор-казок, ігор зі словами та ігор, що театралізуються.

Чому такі важливі усі ці перераховані ігри для дітей 5-6 років? Наприклад, вправи для руху пальців, кистей рук, розвивають дрібну моторику і загальну координацію рухів дитини, а приспівки, пісеньки, допомагають розвивати і виправляти мову учня. Віршована форма пальчикових ігор і ігрової гімнастики, удосконалює його вимову, розширює словниковий запас, розвиває мовне дихання і слух, допомагає вчитися поєднувати рух і слово. Вправи і ігри в процесі навчання учня, допомагають розвивати його емоційну сферу, знайомлячи з основними видами емоцій і способами їх проявів. Через ігрове навчання учні відчувають цілу гамму почуттів і переживань, і можуть передати різні емоції і настрої. У такому ранньому віці діти спочатку слухають педагога, спостерігають за його рухами, потім починають спільно виконувати окремі самостійні дії, потім намагаються проявити себе в тому, або іншому вигляді імпровізації. Рухаючись від простого до складного, ми вчимо дітей: бачити, слухати, чути, думати, порівнювати, а головне пробувати! Навряд чи знайдуться такі батьки, які не бажають своїм дітям добра і у вирішенні цього питання безцінну роль грає виховання мистецтвом, музикою.

Дуже важливо, в якій атмосфері розвивається дитина, особливо в зовсім юні роки свого життя. Хороше музичне середовище сприяє вихованню духовних якостей дитини.

Музика - один з видів мистецтва, який звернений безпосередньо до людських почуттів. Внаслідок того, що звук - один з інтенсивних засобів впливу на психіку людини, діти дуже живо реагують на різноманітні звуки, тому музика повинна стати одним із засобів спілкування з дітьми. Здатність відчувати і переживати потрібна кожній людині. Завдання дорослих - зберігати і розвивати в дітях цю здатність до живого емоційного переживання, берегти її і направляти.

Першочергове завдання музичного виховання дітей - формування музичності.

Важливо, щоб музика органічно входила в повсякденне життя дитини, не дратуючи його, не «повчаючи», а допомагаючи реалізувати себе, розкривати свою творчу індивідуальність.

Перший етап навчання є вирішальним в житті дитини. Саме у віці п'яти-шести років дітей найлегше залучити до музики, не замислюючись про те, стануть вони музикантами - професіоналами або ні.

Такий юний вік грає значиму роль, оскільки ніколи людину не хвилює краса якоїсь речі, як в дитинстві; ніякому іншому віку не властива та безмежна фантазія, та яскрава сприйнятливість до емоцій, які має дитина.

Ось чому якраз у цей період на нього можна зробити за допомогою мистецтва найбільш природну і сильну дію, спираючись і використовуючи в процесі виховання саме вікові особливості дитини: його силу уяви, величезне бажання самому брати участь в художній творчості.

Завдання викладача в цей період - запалити в дитині інтерес до музики, створювати на уроках атмосферу творчості, невимушеності. Підтримуючи інтерес до зайняття, залишаючись при цьому як би співтоваришем в грі, викладач повинен постійно вивчати дитину і, навчаючи, вчитися сам.

При цьому надзвичайно важливо, щоб учень по можливості не помічав, що він є об'єктом виховання. Він повинен попросту присвятити себе цікавій і близькій йому діяльності і поважати у викладачі того, хто допомагає йому у вдосконаленні цієї діяльності. Бажано, щоб викладач став як би зразком, шаблоном для учня.

Поступово, з часом, викладачеві треба націлювати дитину на те, щоб він сам активно брав участь у цьому вдосконаленні. Уроки повинні приносити учням радість. Учні, які йдуть на зайняття із страхом, ніколи не зможуть витягнути з них справжньої користі. Тому викладач музики має бути не лише хорошим фахівцем. У роботі з юними музикантами необхідно враховувати особливості їх віку і характеру.

З тієї миті, як дитина уперше доторкнулася до інструменту, ми розвиваємо його здатність концентруватися. Велику роль в перший період навчання грає домашнє оточення, сім'я. Важливо, щоб дорослі, що привели дитину в музичну школу, не закінчували на цьому свою участь.

Необхідно з раннього віку усебічно залучати дитину до прекрасного: відвідувати з ним концертні зали, театральні спектаклі, включати класичну музику для дітейудома.

Учні підготовчої групи - це діти 5-6 років, більшість з яких відвідують дитячий сад, рідше нульові класи загальноосвітніх шкіл. Викладач, що займається з дітьми молодшого віку, повинен добре знати дитячу психологію. Перш, ніж говорити про музичну освіту в підготовчому класі, слід розглянути деякі психологічні аспекти, що мають важливе значення стосовно початкового навчання в цілому.

Початкове навчання - найважливіший період в житті дитини. У ці роки він починає активно пізнавати навколишній світ і самого себе; розширюється його інформаційне поле, з'являється інтерес до різних видів зайняття.Проте дитинство не є період безтурботного, «райського» життя. У житті дітей, як і дорослих, багато проблем, іноді важковирішуваних, складних, іноді нерозв'язних, і вони примушують дітей переживати, страждати. Те, що нам може здатися дрібницею, для дитини зовсім не дрібниця, а швидше сенс життя.

Дитинство - це процес дорослішання, що не припиняється. Дитина хоче бути дорослим. Якщо проаналізувати його вчинки, зміст ігор, то буде неважко виявити, що в переважній більшості випадків він прагне наслідувати старші. У багатьох іграх діти беруть на себе роль мами, папи, лікаря, учителя. Діти з усією серйозністю можуть обговорювати дріб'язкові з точки зору дорослого питання. В цей час вони зовсім не безтурботні, навпаки, заклопотані «життєво важливими проблемами», і ці турботи теж ведуть їх до дорослішання. Наша турбота про дитину має педагогічний сенс у тому випадку, якщо дитина в спілкуванні з нами відчуває, що ми відносимося до нього з довірою, зважаємо на нього, розуміємо його.

Такий ранній вік відрізняється багатьма специфічними рисами. Діти цього віку не здатні надовго зосередитися на якій-небудь одній проблемі, тому викладачеві необхідно так різноманітно і барвисто проводити урок, щоб впродовж усього часу інтерес у дитини не слабшав, вставляти ігрову гімнастику, тим самим організовуючи невеликий відпочинок, не відриваючись від учбового процесу.

Іншою характерною рисою цього віку є величезна емоційна сприйнятливість до вражень навколишнього світу. Це необхідно враховувати на уроці. Не слід відкладати надовго відповіді на питання.

Третя характерна риса полягає в тому, що дитина легко сприймає нове, але так же швидко забуває вивчене на уроці. З цією особливістю доводиться вважатися при навчанні і треба узяти собі за правило постійно повертатися до вже пройденого завдання, навіть якщо дитина перед цим добре його засвоїла. Як мовиться, «повторення мати вчення».

Четверта характерна особливість - це інший темп мислення у дитини. Дитина думає повільніше. Звідси витікає, що всякий примус до поспіху приведе до негативних результатів. Ще однією характерною рисою дитячої психології є мислення в конкретних образах. З цього витікає наступний принцип: дітям на уроці потрібно спочатку продемонструвати той або інший предмет або вказати на ту або іншу ситуацію і лише потім давати їх словесне позначення.

Замислимося над цілями, які ми ставимо перед собою, приступаючи до навчання грі на фортепіано дитини 5-6 років. Ці цілі мають бути погоджені з прагненнями самої дитини, що прийшла навчатися фортепіанній грі. У цьому віці дитина хоче грати, відтворювати музику. Проте вона не відчуває анінайменшої потреби в напруженому, тривалому зайнятті з ретельним відробітком деталей. Гру на фортепіано дитина уявляє собі як свого роду нову розвагу, як нову гру. Завдання викладача - направити цю гру, зробити її засобом досягнення переслідуваної мети; предметом, використовуваним в цій грі, - звуки, а метою - щоб дитина освоїла особливу мову, що складається із звуків, - тобто музику.

Виявлення і прогнозування дитячої художньої обдарованості

Поняття «художня обдарованість» включає дві складові, що відносяться до об'єкту дослідження (обдарованість) і до предмета (художня) як до об'єкту в його специфічному прояві.

Вивчення художньої обдарованості як деякій цілісності, інтегруючій психічні властивості, здібності, особові характеристики, володіння певними уміннями, навичками, є важкою проблемою для психології і педагогіки.

Майже такою ж запеклою, як і суперечка про природу творчих здібностей, являється дискусія про підходи до діагностики креативності. Сучасна психологія, об'єктивно оцінюючи свої можливості і природу цього феномену, займає розумну позицію: відмовляється виносити остаточний вердикт, навіть розташовуючи, здавалося б, безперечними даними про наявність обдарованості у дитини. Крім того, необхідно відрізняти вікову обдарованість, яка існує апріорі і індивідуальну художню обдарованість. Тому, слід визнати, що виявлення обдарованості - справа надзвичайно важка, а виявлення потенційної (індивідуальної) художньої обдарованості, та до того ж ще дитячої, важке удвічі. ДХО знаходиться в русі і може або набирати силу, або згасати, її дуже важко «схопити», як постійну величину. ХО до того ж ще і багатолика, відрізняється дивовижним різноманіттям форм вираження.

Окрім вищеперелічених труднощів виявлення ДХО слід назвати ряд наступних :

художня обдарованість бере свій початок в духовно - моральній сфері особи, визначається величиною її «духовного шару», який неможливе виміряти ніякими тестами;
ДХО - «синтетичне утворення» (В.Д.Шадриков), таке, що відрізняється особливістю інтеграції здібностей і якостей особи, їх взаємопроникнення один в одного, що породжує нову якість;
діагност - психолог або педагог - не в змозі одномоментно охопити ДХО як цілісне утворення, а вимушений обмежуватися якоюсь однією її гранню, що вже унеможливлює її виявлення;
наявність цілісної художньої обдарованості або окремих здібностей не є прямий і достатній показник продуктивності і успішності у сфері художньої творчості;двигуном творчості у будь-якій сфері діяльності є мотивація, яка мобілізує усі творчі ресурси особи;
ДХО не є властивість автономної самодостатньої особи, яка будучи ізольованою від зовнішньої дійсності зберігає свій потенціал; вона не може існувати без зовнішніх стимулів, без спілкування дитини з природою і соціумом - рідними, однолітками, педагогами і тому подібне, які дають оцінку його творчій діяльності, являючись або каталізатором його творчої активності або, навпаки, показуючи його творчу неспроможність;
різна міра вираженості творчих здібностей, яка залежить :

а) від міри «трансформації» їм образів дійсності у виразні художні образи;

б) від індивідуальних відмінностей, що проявляються, наприклад, в різних темпах проходження етапів творчості;

ДХО можна побачити в усій повноті лише в діяльності дитини, а не в творчому продукті, який може не бути показником потенційної художньої обдарованості.

Умовно ХО ділять на три типи: раціональний, емоційний і вольовий (Б. С. Мейлах), хоча її проявів в художній практиці більше, оскільки відсутність одних здібностей компенсується наявністю інших. Наприклад, відсутність емоційної яскравості, багатства емоційних фарб у музиканта-виконавця може компенсуватися волею, енергетикою або культурою, грацією, чарівливістю людської натури. Рівень обдарованості не залежить від «висоти» окремих здібностей, головну роль грає їх співвідношення, сплав, що утворює неповторну своєрідність, творчу індивідуальність. Виділивши загальні погляди декількох наукових шкіл з цієї проблеми, можна констатувати основні принципи діагностики творчих здібностей:

творчі здібності відносяться до дивергентного мислення, тобто типу мислення, що йде в різних напрямах від проблеми, відштовхуючись від її змісту, тоді як типове для нас - конвергентне мислення - спрямовано на пошук з безлічі рішень єдино вірного. Численні тести виміру інтелекту (IQ), швидкість, що виявляють, і точність знаходження вірного рішення з безлічі можливих, не годяться для виміру креативності;
в процесі діагностики креативність підрозділяють на вербальну (словесне творче мислення) і невербальну (образотворче творче мислення). Таке розділення стало виправданим після виявлення зв'язку вказаних видів креативності з відповідними чинниками інтелекту : образним і вербальним;
люди, використовуючи в повсякденності в основному конвергентне мислення, звикають вживати слова і образи в певному асоціативному зв'язку з іншими словами, при чому стереотипи і шаблони в кожній культурі (соціальній групі) свої і повинні визначатися спеціально для кожної вибірки випробовуваних. Звідси креативний розумовий процес, по суті, є формуванням нових смислових асоціацій, величина віддаленості яких від стереотипу може служити виміром креативності особи;
використання різних методик діагностики творчих здібностей дозволило виявити загальні принципи оцінки креативності :

а) індекс оригінальності як сума індексів оригінальності (тобто зворотних величин по відношенню до частоти тієї, що зустрічається відповіді у вибірці) окремих відповідей, віднесена до загального числа відповідей;

б) індекс унікальності як відношення кількості унікальних (що не зустрічаються у вибірці) відповідей до загальної їх кількості;

для підвищення якості тестування креативності потрібне дотримання таких основних параметрів креативного середовища, як:
відсутність обмеження за часом;
мінімізація мотивації досягнення;
відсутність мотивації змагання і критики дій;
відсутність в тестовій інструкції жорсткої установки на творчість.

Отже, умови креативного середовища створюють можливості прояву креативності, при цьому високі показники тестування значимо виявляють креативних осіб.

В той же час низькі результати тестування не свідчать про відсутність креативності у випробовуваного, оскільки творчі прояви спонтанні і непідвладні довільній регуляції.

Художній образ і його розуміння молодшими школярами

У роботах відомих музикознавців, педагогів, психологів відзначається, що розвинене музичне сприйняття є досить складним процесом, в основі якого лежить здатність чути і емоційно переживати музичний зміст як художньо-образне відображення дійсності. Сприйняття музики грунтоване на активному пробудженні в слухачі його емоцій, думок, світобачення. Музика розбужує в нім асоціації, почерпнуті з його особистого життя, увесь ланцюг почуттів, переживань, випробуваних їм раніше. Світ слухача входить найважливішою складовою частиною у світ, що створюється композитором. Тільки в цьому випадку можна говорити про достовірно творче музичне сприйняття, при якому музичні образи сприймаються в художній єдності змісту, форми і засобів вираження; тільки таке сприйняття наближає людину до досягнення духовної суті музики, до проникнення в музичний твір як живу музичну мову. Тому серед різноманітних завдань музичного утворення однією з ведучих, на наш погляд, повинне стати завдання формування в учнів здатності до розуміння художнього образу. Саме художній образ є провідником змістовності музичного мистецтва, маючи гармонійність, взаємозв'язану усіх своїх елементів, естетичною спрямованістю. Проникнення в духовну суть музичної образності допоможе вихованню культури почуттів, становленню емоційної сфери учнів, розвитку творчої активності, багатої уяви, фантазії і інтуїції, а також гнучкості і оригінальності мислення. Зміни, що відбуваються у внутрішньому світі дитини під впливом музики, сприяють формуванню, з одного боку, потреби в творчому самовираженні, з іншої - таких особливих якостей особи, як прагнення до самопізнання і саморозвитку (Додаток - стр. блогу - Методична скарбничка - "В світі музики чарівної").

Здатність до розуміння художнього образу може виступати одним з найбільш важливих і значимих показників художнього розвитку особистості. У зв'язку з цим, формування цієї здатності слід починати якомога раніше. При цьому необхідно враховувати вікові особливості, оскільки кожен вік має свої особливі відчуття і бажання, думки і настрої, накладає свій відбиток на відчуття, сприйняття, пам'ять, увагу і інші сторони психічної діяльності людини.

Молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для художньо-естетичного розвитку дітей. Правильна організація цієї діяльності, з одного боку, сприяє розвитку у молодших школярів естетичних почуттів, з іншої - робить величезний вплив на пізнавальний розвиток дитини. Аналіз педагогічних і психологічних досліджень показує, що музика викликає емоційний відгук у дітей . Сила музичної дії полягає в змісті музики, оскільки вона є художньою моделлю людських емоцій (Додаток - стр. блогу - Методична скарбничка - "В світі музики чарівної").

Передусім, необхідно організувати учбову діяльність учнів, як діяльність спілкування суб'єкта з музикою. Центральною ланкою спілкування стає сприйняття музики. У акті художнього спілкування слухач виступає у позиції співавтора, збагачуючи звучання того або іншого музичного твору своїм суб'єктивним, особовим сприйняттям. Це дозволяє розглядати художнє спілкування як спосіб осмислення змісту музичного мистецтва, орієнтації у багатогранності і неоднозначності трактувань втілених образів.

Зміст музичного твору є тією схемою, на основі якої виникає до нього суб'єктивне відношення - співтворчість. Співтворчість можлива лише у тому випадку, коли переживання композитора поєднуються з переживаннями слухача, коли ці переживання слухач може перенести на себе. Тому при сприйнятті музичного твору перед слухачем стоїть завдання спробувати зрозуміти, що хотів виразити композитор в цьому творі, - з одного боку, з іншої - які почуття, думки, асоціації викликає ця музика у свідомості самого слухача(Додаток).

Загальний план слухацького дослідження на уроці можна представити таким чином: відчуваю загальний характер, настрій музики - намагаюся визначити, звідки воно береться - що примушує так думати і відчувати, які засоби виразності найяскравіше сприяють цьому.

При такому підході до музичного твору, емоції, ті, що викликаються музикою, повинні стати емоціями пізнання. Вони можуть виражатися, як здивування, сумнів, емоції евристичного пошуку, задоволення від здогадки і інш., але у будь-якому разі це ті емоції, які супроводжують людину на шляху пізнання істини. У зв'язку з цим необхідно «організувати вивчення музичного мистецтва так, щоб воно здійснювалося, як художня діяльність за змістом, і як теоретичне - по рівню мислення. Це означає, що на кожному уроці будь-яка конкретність в музиці повинна представлятися свідомості учнів як художня необхідність.

Для вирішення цього завдання необхідно використати на уроках методи активного навчання, які спрямовані на розвиток музичного мислення учня, творчого сприйняття музичного твору, на індивідуальний пошук вирішення проблеми. Мислення нерозривно пов'язане з аналітичною роботою. «Заразивши» учня музичною цікавістю, поставивши перед ним певну проблему, кожен вчитель повинен спонукати учня до пошуку шляхів вирішення тієї проблеми.

Користь дискусії про зміст музичного твору полягає в самому процесі «пошуку в слух», а зовсім не в знаходженні єдино вірного, такого, що влаштовує усіх відповіді(Додаток). З поліфонії різних інтерпретацій народжується розуміння духовної суті музичної образності, того загального змісту, який робить можливим діалог зустрічних розумінь. Разом з цим - спроба пізнання свого внутрішнього світу, розширення і збагачення духовної сфери особи.

Музичну мову можна назвати ключем до розуміння музичної образності. Враховуючи, що музична мова є складною системною освітою і має багаторівневу структуру, і в кожному музичному творі усі рівні діють одночасно, створюючи художній образ, вивчити на уроці усі комплекси можливих поєднань музичних засобів представляється дуже складним завданням. Тому поступово треба навчити учнів розуміти виразний сенс як можна більшого числа музично-виразних засобів, що входять в той або інший комплекс.

Б.В. Асаф’єв бачив основну і головну мету розвитку сприйняття музики в засвоєнні процесу музичного руху і розрізненні його стадій і сили напруги. Сприйняття динаміки музичного розвитку є необхідним компонентом цілісного досягнення музики. Саме з виявленням розвитку як зміни первинної починається проникнення в логіку розгортання змісту.

У зв’язку з цим особливе місце в учбовому процесі повинна зайняти творча діяльність. Сам процес сприйняття музики на уроках фортепіано має бути організований як художньо-мистецький, в результаті якого відбувається осмислення твору, його особисте трактування. При цьому важливого значення набувають такі якості інтерпретації як, оригінальність - здатність до творчого сприйняття і прочитання музики, критичність - виділяти основні трактування і співвідносити їх між собою.

Таким чином сам процес формування здатності до розуміння художнього образу має бути цілісним процесом і охоплювати різноманітні види музичної діяльності.

Резюмуючи вищесказане, відмітимо, що формування здатності до розуміння музично-художнього образу є однією з актуальних проблем естетичного виховання. Вона обумовлена як специфікою сприйняття музичного мистецтва, так і завданнями, що стоять перед художнім вихованням. Приведені прийоми і методи, сприяючі формуванню здатності до розуміння художнього образу, не є еталоном для наслідування. Кожен педагог обов'язково вносить елементи свого відношення до цієї проблеми. При цьому учитель повинен керуватися тим, що виховуюча дія музики на дитину відбувається, головним чином, за умови «акту співтворчості», коли учень не формально відтворює і сприймає твір, а вносить щось своє, перетрансформовує, спираючись на власний музичний досвід, що вже мається (Додаток - стр. блогу - Методична скарбничка - "В світі музики чарівної").

Сценічне хвилювання і методи його подолання

У цьому розділі річ піде про дуже актуальні проблеми, пов’язані з виходом дитини на сцену.Процес безпосереднього виконування музичного твору у концерті завжди є стресом для дитини.Хвилювання на сцені має багато причин.Це і невпевненість у своїх силах, недостатньо добре вивчений текст твору, хвилювання і страх від присутності в залі публіки, недолік сценічної витримки.Важливу роль грають і психологічні особливості кожної дитини. Розглянемо детально, з чим на практиці стикається педагог-піаніст, і які існують шляхи подолання сценічного хвилювання.

Проблема хвилювання торкається усіх, чия діяльність пов'язана з виходом на публіку. Хвилюються лектори, педагоги під час відкритого уроку, учні музичних шкіл і навіть визнані майстри-виконавці.

От як згадує про свій перший виступ чудовий французький диригент Шарль Мюнш : «По естраді я йшов з таким почуттям, немов пробирався крізь щільну пелену туману. Ноги не відчували ваги тіла. Я плив по нереальному, як сон, світу, і диригував як автомат. Співчуваюча аудиторія помилково прийняла мою паніку за натхнення».

Багато психологів зв'язують страх перед публічними виступами з життєвим устроєм в первісному суспільстві. Усі дії людини в ті часи проходили через призму громадського заохочення або покарання, вигнання було рівносильне смерті. Для нашого сучасника боязнь потерпіти невдачу або почути негативний відгук про свої дії часто є причиною страху виступу перед аудиторією.

На думку вчених сценічне хвилювання може розглядатися як реакція організму людини на стресову ситуацію. Поняття стресу було введене канадським фізіологом Гансом Селье в 1936 році для опису «адаптаційного синдрому» до ускладнених умов життя і праці. Вважається, що екстремальні умови є присутніми лише в «небезпечних» професіях, де праця пов'язана з серйозними фізичними навантаженнями і ризиком для життя. Проте сценічні переживання музикантів на фізіологічному і психологічному рівнях виявляють подібність з переживань людини в екстремальній ситуації. Потіють і тремтять руки, прискорено б'ється серце, уривається дихання.

Основні типи реакції дитини на стресову ситуацію

Реакція залежить від психотипу дитини. Існує п'ять основних типів реакції на стресову ситуацію.

Напружений тип

У стресовій ситуації сковується, кусає губи, стискає руки. Проявляється напруженість і імпульсивність дій.

На уроці можна спостерігати як напружені діти, намагаючись виконати увесь комплекс виконавських завдань, що стоять перед ними. В процесі роботи навички удосконалюються, багато дій виконуються автоматично, з'являється упевненість.Цей тип реагування замінюється на продуктивніший.

Боязкий тип

У стресовій ситуації впадає в паніку. Переживає сильне почуття страху. Проявляє комплекс реакції за принципом «втекти - завмерти - впасти». У крайніх випадках намагається сховатися, повністю «піти в себе», закриває очі, затаює дихання.

Виконавець починає метушитися, помилятися, механічно повторювати одне і те ж місце в творі. Іноді навіть покидає сцену або припиняє грати, залишаючись на місці. Важливо зрозуміти причини такої поведінки. Чи не занадто учень боїться, що педагог його покарає? Чи упевнений він в собі як особа і як музикант?

Гальмівний тип

Рухи сповільнюються, реакції притупляються. Дитина як би знаходиться в ситуації «уповільненої зйомки».

Учень цього типу вимагає «струси». Для продуктивної діяльності йому потрібний хороший «запас міцності» знань і навичок. В цьому випадку виконавець стає досить упевненим на сцені.

Агресивний тип

У стресовій ситуації дитина втрачає контроль над собою. Проявляє агресію, «нападаючи» на усіх.

Так, наприклад, деякі маленькі піаністи починають «карати» неслухняний інструмент, шльопаючи його по клавішах або деці.

Прогресивний тип

Представників цього типу прийнято називати «екстремалами». У стресовій ситуації у них покращуються показники діяльності, з'являється «бойове завзяття». Стрес стає поштовхом для мобілізації емоційної сили і творчого підйому.

«Прогресивний» тип реагування є ідеальним для сценічної діяльності. Виконавець-екстремал не любить «викладатися» на уроках або репетиціях, але завжди чудово почуває себе на сцені.

Методи роботи по зниженню концертного хвилювання.

Робота по зниженню концертного хвилювання повинна вестися викладачем з урахуванням індивідуальності учня : його темпераменту, типової реакції в стресових умовах, рівня особової тривожності. Проте найбільш загальні рекомендації актуальні для кожного музиканта.

1.Раціональний підбір репертуару.

Велику роль в стабільності і емоційній стійкості під час виступу грає раціональний підбір репертуару. При виборі творів важливо враховувати можливості учня. Оптимальний рівень виконавської складності - одно з умов успішності виступу При розучуванні твору важливе значення має особиста зацікавленість учня. Педагог повинен враховувати його побажання, захопити наміченими для відповідального виступу п'єсами, уміти аргументувати свій вибір.

2. Формування стабільності в концертному виступі за рахунок добросовісної попередньої підготовки.

Одна з причин сценічного хвилювання - боязнь музиканта забути текст. Щоб уникнути цього, використовуємо наступні прийоми заучування напам'ять.

Перший з них - методика створення «опорних точок». Працюємо над розбором і запам'ятовуванням матеріалу по фразах і періодах. Аналізуємо форму твору навіть з найменшими учнями. Межі розділів повинні стати опорними пунктами. Тоді навіть у разі зупинки, учень знатиме, звідки продовжувати. Ця методика дає учневі навичку виконання твору, починаючи, практично з будь-якого місця.

Наступний прийом, що допомагає виконавцеві вільно орієнтуватися в тексті, граючи напам'ять - детальне опрацювання усіх елементів музичної тканини. Наприклад, в п'єсі Петра Ілліча Чайковського «Хвороба ляльки» звертаємо увагу на наявність трьох виразних елементів - мелодії, гармонії і баса. Кожен з них повинен прослуховуватися як самостійно, так і в з'єднанні з оточенням.

Для усвідомленого запам'ятовування напам'ять використовуємо спосіб промовляння нотного тексту. Акцентуємо увагу учня на тому, з якого звуку розпочинається твір, як йде рух мелодії, де кульмінація.

Дуже важливо вивчити програму не пізніше, ніж за місяць до призначеної дати концерту. Музичний матеріал повинен «устоятися, прижитися».

3. Організація домашньої роботи учня.

Велику роль в успішності навчання грає співпраця педагога з батьками. Важливі детальні пояснення, як потрібно працювати удома і контроль з боку батьків.

4. Відробіток комплексу сценічних ритуалів.

В період підготовки до концерту, необхідно репетирувати вихід, уклін, початок і завершення виступу, відхід з сцени. Це дозволяє учням почувати себе комфортніше і значно підвищує їх артистизм. Важливо подумки програти самий початок виконуваного твору про себе, щоб вступити в потрібному темпі і характері.

5. Попереднє багатократне обігравання підготовленого матеріалу в різній обстановці.

Коли концертна програма досить вивчена, обіграємо її на публіці. Спочатку створюємо ситуацію, що викликає незначне хвилювання, - виступаємо перед однокласниками або батьками. Потім завдання ускладнюємо - граємо перед педагогами. Обігравання програми потрібно робити як можна частіше, щоб важке стало звичним, звичне - легким, а легке– приємним.

Створюючи подібність концертної атмосфери, корисно виступати в дитячому саду, бібліотеці, загальноосвітній школі, записати виступ учня на відео. Для зняття «страху публічного виступу», можна порадити дитині зіграти п'єсу в магазині музичних інструментів або навіть просто відкрити вікна, коли він займається на фортепіано.

Будь-який промах на сцені потрібно вчитися ігнорувати. Скрипаль Абрам Штерн говорив: «Якщо ти хочеш чомусь навчитися, не бійся помилятися. Це помилки хірурга смертельні, а ти - не хірург».

6. Попереднє вивчення акустичних можливостей сцени.

При підготовці до концерту обов'язковою умовою є попереднє вивчення акустичних можливостей сцени. На репетиціях виконавцеві важливо адаптуватися до нових слухових і рухових відчуттів. Міняється музичний простір, інакше висвічуються такі якості звучання, як розбірливість, масштабність, гнучкість і різноманітність тембру і динаміки.

7. Зручний комфортний одяг на сцені.

Кожен виконавець знає, як важливий на сцені зручний комфортний одяг. Наприклад, високі каблуки, гостра або «обрубана» шкарпетка взуття негативно позначаються на техніці володіння педаллю.

Додаткові заходи для учнів із завищеним рівнем сценічного хвилювання.

Для учнів із завищеним рівнем сценічного хвилювання використовуємо наступні додаткові заходи:

коли програма досить вивчена, потрібно застрахуватися від випадкових помилок. Цьому допомагає гра з перешкодами. У домашньому зайнятті, наприклад, пропонуємо учневі виконувати програму при включеному на середню гучність радіо або телевізорі. Це зажадає від юного музиканта великої зосередженості і концентрації уваги. Або зіграти твір в повільному темпі із закритими очима. При цьому стежимо за рівністю дихання і м'язовою свободою.На уроці перешкодою може послужити психотравмуючий слово-вигук педагога («помилка», «кошмар») під час виконання програми. Учень при цьому не повинен помилитися. Крім того, в якості перешкоди можна використати неочікувані виконавцем звукові шуми: шелестіння папером, скрип стільця, дзвінок мобільного телефону та інш. Для тренування навичок комфортного перебування на сцені пропонуємо учневі побігати, пострибати. І відразу ж починати виконувати програму. Схожий стан збудження буває перед виходом на сцену;
з метою підвищення самооцінки рекомендується епізодичне включення в концертну програму п’єс заниженого рівня складності;
пробудити інтерес до публічних виступів допомагають концерти з участю дітей в ролі ансамблистов або концертмейстерів. Граючи в колективі або маючи перед очима ноти, учні почувають себе набагато спокійніше;
дітям з підвищеним рівнем тривожності важливо скоротити час перебування в стресовій ситуації. Цьому допомагає участь в загальній програмі в найперших номерах концерту;
перед виходом на сцену для зняття стресу можна запропонувати учневі з'їсти 2-3 шматочки цукру або невелику плитку шоколаду, запивши теплим слабким чаєм або водою. У такий спосіб користувалися Святослав Ріхтер і Давид Ойстрах. Глюкоза розслабляє м'язи шлунку, який випробовує при стресі спазми. Це веде до відновлення кровообігу і до нормального живлення мозку. Вживання цукру зменшує відчуття «ватності» ніг і тремтіння рук. Вищезгадані способи і заходи сприяють формуванню позитивного відношення учнів до музично-сценічної діяльності, що вже саме по собі є бар'єром для стресових ситуацій.

Вищезгадані способи і заходи сприяють формуванню позитивного відношення учнів до музично-сценічної діяльності, що вже саме по собі є бар'єром для стресових ситуацій (Додаток - стр. блогу "В світі музики чарівної").

Значення навчання музиці для особистісного розвитку дитини (на прикладі занять фортепіано)

У наш час вченість людини визначається не стільки спеціальними (предметними) знаннями, скільки його різнобічним розвитком як особи, що орієнтується в традиціях вітчизняної і світової культури, в сучасній системі цінностей, здатній до активної соціальної адаптації в суспільстві і самостійного життєвого вибору, до самоосвіти і самовдосконалення.

Тому процес навчання має бути спрямований не лише на передачу певних знань, умінь і навичок, але і на різноплановий розвиток дитини, розкриття його творчих можливостей, здібностей і таких якостей особи, як ініціативність, самодіяльність, фантазія, самобутність, тобто все того, що відноситься до індивідуальності людини.

На жаль, сьогоднішні дані соціологічного дослідження констатують витіснення естетичних потреб, цінностей на останні місця в ієрархії основних змістовних компонентів підростаючого покоління. Причини подібного явища відмічають багато педагогів – практиків на сторінках педагогічних журналів. Це - вигідні сьогодні прагматизм, розсудливість і бездушшя, неувага до ближнього і взагалі до людини, зневага до моральних цінностей.

Часто можна чути нарікання вчителів на відсутність у дітей пізнавальних потреб, їх пасивність в учбовій діяльності, небажання читати і так далі. До цього можна додати ще цілий ряд соціальних і психологічних проблем: відсутність навичок і умінь ігрової діяльності, а також тих, що потрібні для встановлення і підтримки соціально-позитивних взаємовідносин в дитячому середовищі, дефіцит різновікового спілкування.

Існують деякі причини із цього приводу:

пасивна позиція дитини обумовлена репродуктивним рівнем навчання, через що дитина не має можливості привнести щось своє, зробити щось нове;
відсутність можливості застосовувати знання в реальному житті, створює у дитини уявлення про їх непотрібність, що не сприяє формуванню пізнавальної мотивації;
відсутність в реальному житті можливості для змістовного спілкування дітей різного віку.

Особливість музичного навчання полягає в тому, що його методика націлена на стимулювання усебічного розвитку дитини, розширення уявлень про необмеженість його здібностей, підтримка інтересу до обраного виду творчої діяльності. Особливе місце в музичній освіті дитини займає навчання грі на фортепіано.

«Гра на фортепіано - рух пальців; виконання на фортепіано - рух душі. Зазвичай ми чуємо тільки перше», писав А. Рубінштейна. Пізнання світу через звуки музики особливе в ранньому віці дозволяє розкрити ще необмежені соціальними рамками творчі здібності дитини, допомагає сформувати його естетичні пристрасті. Освоєння фортепіанної техніки не вимагає від початкуючого піаніста значних зусиль, багато в чому навчання представляється йому як нова, цікава гра.

Між тим, навчання фортепіанній грі - складний і багатогранний процес. Він включає не лише піаністичний розвиток учня. Необхідним елементом розвитку є також і розширена виховна робота. Її основні напрями: виховання світогляду і моральних якостей, волі і характеру, естетичних смаків і любові до музики, інтерес до праці і уміння працювати.

Проблема, на мій погляд, полягає в тому, що нам, викладачам по фортепіано, не завжди вдається відійти від тієї моделі музичної освіти, коли ознакою успішної роботи викладача вважалося уміння пройти якомога більше музичного матеріалу за короткий період часу, що іноді мало і свої негативні наслідки. У теперішній же час, щоб досягти позитивних результатів, необхідно приділяти значно більше уваги розвитку особистості учня, використовуючи при цьому широкий спектр засобів і форм педагогічної діяльності.

Музичний досвід дітей ще дуже простий, але він може бути досить різноманітним. Майже усі види музичної діяльності в самих первинних основах доступні дітям і забезпечують різнобічність їх музичного і загального розвитку. Через виховання естетичного відношення до навколишнього життя, через розвиток здібностей емоційно сприймати лад почуттів і думок, виражених в творах, дитина входить в образ, вірить і сам діє в уявній ситуації(Додаток). Вплив музики спонукає його до «чудової здатності радіти за інших, переживати за чужу долю, як за свою».

За допомогою навчання в дитині можуть розкриватися і інші здібності, яких раніше не помічали. Придбання додаткових навичок дозволяє дитині виділятися серед інших дітей, привертати їх зацікавлену увагу, тобто відчувати інтерес до себе з боку оточення, досягати успіхів і отримувати визнання, що також є значним стимулом в особовому розвитку і подоланні складнощів і труднощів, які можуть виникнути на життєвому шляху.

Педагог, виховуючи учня, прагне до його художнього і технічного вдосконалення в межах можливого, не допускаючи недбалості ні в попередній роботі, ні у виконанні.

Технічна робота, початковий період розучування творів, коли безпосередні художні завдання тимчасово відсовуються на другий план і потрібно виконувати наполегливу, часто стомливу роботу над окремими частинами твору, концентрація зусиль волі, дисципліна набувають особливо важливого значення. Розвиваючи цілеспрямовану волю учня, педагог допомагає формуванню його особи, прищеплює терпіння, любов до праці. Усі ці якості потрібні в складній, але прекрасній праці музиканта. Прояв волі в роботі може розглядатися не лише як умову праці, але і як якість виконання. Вольовий початок у виконанні народжує яскравість, ритмічну організованість. На сцені у одних учнів щонайменші неприємності викликають паніку, яку вони не в змозі побороти. Вольовий учень, навпаки, проявляє в таких випадках відмінне самовладання.

Далеко не усім педагогам вдається вирішити проблеми, пов'язані з вихованням волі, працьовитості учня. Нерідко від педагогів можна почути, що більшість їх учнів мало займаються, лінуються, аморфні, у них відсутня воля і ініціатива. Причини цього можуть бути різними. Адже для шести-семирічної дитини освоєння фортепіано - надзвичайно складне завдання. Ноти потрібно не лише читати, як буквар, але і знаходити їх на клавіатурі, знати і відчувати їх тимчасову організацію, управляючи при цьому складними руховими процесами.

Таке психофізичне і інтелектуальне навантаження може швидко відбити у учня бажання займатися музикою. Тому важливим, особливо в початковий період навчання, являється чинник мотивації зайняття музикою. Дія музики буває часом сильнішою, ніж умовляння або вказівки. Знайомлячи дітей з творами різного емоційного освітнього змісту, ми спонукаємо їх до співпереживання. Пісня про рідний край спонукає почуття любові до Батьківщини. Хороводи, пісні, танці різних народів викликають інтерес до їх звичаїв, виховують інтернаціональні почуття. Жанрове багатство музики допомагає сприйняти героїчні образи і ліричний настрій, веселий гумор і завзяті танці. Різноманітні почуття, що виникають при сприйнятті музики, збагачують переживання дітей, їх духовний світ.

Сучасна педагогіка пред'являє високі вимоги до професії викладача. Чуйний педагог - це, передусім, прекрасний знавець складної психології дитини. Саме він закладає фундамент розвитку дитини те, що в її особі буде визначальним, яку позицію він займе по відношенню до музики. Сила дії викладача на дитину є надзвичайно важливим чинником навчання. Педагогові, як особі, що вже склалася, відводиться відповідальна роль, оскільки дуже часто це перший учитель в житті дитини. Викладач по класу фортепіано повинен мати високу культуру спілкування, багату уяву, знаходити слова і методи дії, які підтримували б інтерес учня до праці і гри на фортепіано, бажання здолати труднощі і досягти поставленої мети.

Психологічною основою навчання музики є розвиток спостережливості, опора на життєвий досвід дітей, розвиток слухової уяви, накопичення музичного досвіду. Гармонійність музичного впливу на формування особи дитини досягається тоді, коли використовуються усі форми організації музичної діяльності дітей.

Особливо слід зазначити таку форму, як організація і проведення концертів силами учнів і їх батьків.

У житті дітей святковий концерт займає особливе місце(Додаток). Діти емоційні і вразливі. Відмінна риса їх психіки - посилена гострота сприйняття, прагнення до самовираження. Організація концерту вимагає великих зусиль і серйозного відношення. При цьому треба врахувати, що сам концерт - це лише одна сторона багатогранної роботи з дітьми. Тому план і організація самого концерту включаються в загальну систему виховного процесу. Обов'язково враховуються інтереси і психологічні особливості дітей. Це дуже важливо при підборі репертуару і роздачі індивідуальних завдань. Такі завдання потрібні для залучення усіх дітей до процесу підготовки до концерту. Заохочується самостійність і ініціатива.

Робота з підготовки і проведення концерту ділиться на декілька етапів. Перший - бесіда з дітьми. Зацікавивши майбутньою роботою, створюється ситуація «завтрашньої радості». В ході бесіди народжується тема концерту, обговорюється програма. Наступний етап - організація підготовчої роботи.Діти самостійно продумують, в чому полягатиме їх участь в концерті. На цьому ж етапі планується створення вікторин, конкурсів, ансамблів, виконуються роботи по оформленню приміщення, запрошень.

Враховуючи те, що основною формою занять з фортепіано є індивідуальна форма навчання, колективна діяльність по підготовці до концерту є ефективним засобом об'єднання дитячого колективу(Додаток). У житті дітей повинні брати участь їх батьки, бабусі дідусі. Такі заходи об'єднують дітей і дорослих. Діти бачать, що колективні зусилля дають добрі результати, що справа йде на лад, якщо тебе підтримують, вірять в твій успіх. Після концерту треба дати дітям можливість обмінятися думками, висловити свої враження. Такий аналіз допоможе в подальшій роботі з дітьми.

Загальні переживання створюють благотворний грунт для індивідуального розвитку. Приклад товаришів, загальне натхнення, радість виконання активізують боязких, нерішучих дітей. Для розпещеного увагою, надмірно самовпевненої, успішної дитини виступ інших дітей, служить відомим гальмом негативних проявів. Такій дитині можна запропонувати надати допомогу товаришам, виховуючи тим самим скромність і одночасно розвиваючи індивідуальні здібності.

Вибір репертуару багато в чому визначається характером нервової організації учня. Типовою помилкою є тенденція «рухати» учня прискореними темпами без урахування його можливостей, що може привести до психологічних травм. У психології є термін - «чинник часу» - ні в якому разі не можна форсувати процес, не нівечити психіку дитини, якщо він не готовий до виконання творів підвищеної складності. Для подолання загальмованості, флегматичності в характері дітей будуть важливі п'єси з активною дією. Учням з підвищеною імпульсивністю можна рекомендувати п'єси споглядального характеру для виховання вдумливості і уміння вслухуватися у виконуваний твір(Додаток - стр. блогу "В світі музики чарівної").

Розвиток творчих можливостей учнів стимулюється не лише за допомогою цікавого матеріалу, але і переконаністю педагога в потенційному творчому дарі дитини.В атмосфері доброзичливості і співпереживання, поваги до особи учень легко сприймає будь-які завдання . При новому підході до процесу навчання слід пам'ятати, що центральною фігурою в нім є учень, а не музика, тому що її цінності вже давно визначені.

Якщо поміняти ці орієнтири місцями, то станеться перекіс, і особа учня опиниться поза полем нашого зору. І тоді мета - «гармонійний розвиток особистості учня через музику» - залишиться осторонь. Педагогові треба пам'ятати, що суб'єктом, на якого спрямований процес навчання, є дитина. На початку навчання грі на фортепіано перед нами особа, що ще не оформилася. Завдання педагога полягає в тому, щоб створити оптимальні умови для розвитку усіх природжених здібностей дитини. Кінцевою метою цього процесу має бути виховання творчої особи, здатної проявити себе у будь-якій сфері діяльності.

Особові якості учня при навчанні грі на фортепіано - це воля, увага, самостійність і критичність мислення, точність у виконанні поставленої мети або завдання.

Передумовами розвитку волі є зацікавленість, що викликає потребу в діяльності. Це досягається різними методами, що збагачують урок, на якому учень почуває себе співучасником того, що відбувається і відчуває радість творчості, що чинить сприятливу дію на його волю. Передумовами розвитку волі є зацікавленість, що викликає потребу в діяльності. Це досягається різними методами, що збагачують урок, на якому учень почуває себе співучасником того, що відбувається і відчуває радість творчості, що чинить сприятливу дію на його волю. Педагогові слід звернув увагу на вироблення вміння працювати. Дитина повинна встояти проти спокуси посидіти за комп'ютером або подивитися улюблений серіал. Відмова від цього вимагає певної напруги волі. Адже для того, щоб провести одну годину за інструментом, треба зробити певні зусилля над собою.

Увага - наступний важливий чинник навчання грі на фортепіано. У дітей уміння сконцентрувати увагу залежить від віку. Важливо з перших кроків учити дитину правильно розподіляти свою увагу. Працездатні діти усі виконують добре і працюють продуктивно. Зустрічаються типи дітей, які швидко засвоюють матеріал, але так же швидко втомлюються, інші проявляють повільність в роботі, треті - і повільність, і недбалість. Педагогові слід шукати індивідуальний підхід: одних привчати до ретельної і детальної роботи, у інших - заохочувати самостійність і активність.

Навчання на фортепіано припускає підвищене навантаження на нервову систему учнів. Гра напам'ять, репетиції, виступи в концертах вимагають зусиль і напруги, піддають учнів нервовій напрузі, яка повинна компенсуватися радістю гри, можливістю самовираження за інструментом.

Заохочення самостійності в цій області стимулює живе відношення до музики і до роботи над вибраним твором. Не треба забороняти дитині зіграти вподобаний твір, навіть якщо він не відповідає рівню його музичного розвитку. Якщо він хоче його зіграти, значить, він відповідає його психологічному стану або емоційним переживанням. З вихованням самостійності мислення пов'язана ще одно вимога: учень повинен самокритично оцінити свою гру, запропонувати способи усунення помилок. Цей спосіб виявиться дуже продуктивним в домашньому зайнятті. Одночасно з цим педагог підводить дитину до точності у виконанні завдань. Якщо учень розуміє своє завдання і знає способи його виконання, він уникне зайвої витрати часу на перенавчання невірно закріплених навичок.На кожному етапі виникають нові завдання, що примушують мислити, фантазувати, творити.

Висновки

Підсумовуючи усе вищесказане,треба відмітити, що взагалі процес оволодіння інструментом фортепіано дуже істотно впливає на розвиток людини як в гуманітарному, так і в напрямку точних наук. Отож, навчаючись грі на фортепіано, ми розвиваємо:

логіку (вміння послідовно мислити,порівнюючи музичну мову та літературну);
вміння аналізувати (при вивченні музичної тканини);
пальцеву техніку і руки взагалі (оволодіння навичками гри на інструменті);
навички володіння фортепіанною клавіатурою (поміч при освоєнні будь-якої клавіатури, в тому числі і комп’ютерної);
вміння працювати з текстом (навіть доволі складним);
образне мислення (вміння зрозуміти та відчути музичний образ);
вміння дати особисту оцінку тій або іншій естетичній події;
вміння відтворити музичний образ у концертному виступі та показати своє особисте ставлення до нього (втілення будь-якої творчої ідеї в життя);
навички виразного виконання твору (виконавча майстерність, як спосіб самовираження);
вміння налагодити контакт з аудиторією в процесі концертного виступу (комунікативна функція).

Таких прикладів та аналогій можна привести ще дуже багато, але хочеться тільки додати, що оволодіння музичним інструментом для більшості школярів є цікавим, жвавим процесом, у якому втілюются найбагатші дитячі фантазії, а згодом і дорослі творчі ідеї. Навчання грі на фортепіано робить особу людини багатогранною, оптимізує його творчі здібності, розвиває фантазію і уяву, артистичність, інтелект, тобто формує універсальні здібності, важливі для будь-якої сфери діяльності.Отже, перспективність досвіду у цьому напрямку не можна переоцінити.